Українська мова
7 клас
Аудіювання
Дивувалися вчителі, дивувалися й учні: Петренка Миколу та Антонюка Сашка наче підмінили. Ось уже цілий тиждень не бешкетують.
Приємно була вражена їхньою поведінкою і нова вчителька. Виявляється, Микола й Сашко зовсім не такі, за кого себе видавали. Просто хвастунці та й годі.
Минав день за днем, хлопці не могли довго прикидатися тишка́ми. Особливо страждав Микола. Він звик бути у своєму товаристві верховодою і заводіякою. Саме тому й намагався завжди утнути щось дуже веселе й хитромудре.
Ідучи до школи, Микола вже знав, що їм із Сашком треба робити, аби відплатити вчительці за її підступність. Сашко ще вагався, чухав потилицю, хмурився:
— Хтозна… Хтозна…
— Заради тебе ж стараюся. Пів ночі не спав, вигадував, — не вгавав Микола.
На півдорозі їх наздогнав Шморгун Олег. Микола і того став підмовляти, але довелося ще довше вламувати.
— Вигадав ти здо́рово! — похвалив Олег ще й язиком прицмокнув. — Тільки навіщо воно мені здалося? Мені вона нічого поганого не зробила!
— Ой Олег, Олег! — похитав головою Микола. — Ніколи не думав, що ти тільки про себе дбаєш. І мені вона нічого поганого не зробила. Але за товариша треба ж заступитися! Он учора мало до сліз не довела Сашка… Побачиш — колись і тобі від неї перепаде!
— У нас, у трьох, усе одно не вийде, — скривився Олег. — Аби хоч половину класу підмовити.
— Підмовимо, — впевнено сказав Микола. — Усі на неї обурені за Сашка.
Микола залетів до класу, шпурнув на парту сумку, скликав хлопців.
Шинкаренко Оля підкралася близенько до їхнього гурту, хотіла підслухати, про що це там говорить Микола. Ач як розпалився, аж руками розмахує! Та Олег помітив дівчину, нагримав на неї:
— Не сунь свого носа в чуже просо!
Оля показала йому язика й відійшла, так нічого й не довідавшись.
Спочатку вони відмовлялися підтримати Миколу, хоч він дуже просив, переконував їх. Але потім більшість погодилася.
Тоді зібрав дівчат, почав і їм те саме казати. Тільки тепер йому дістався ще міцніший горішок. Дівчата, як відомо, усе роблять наперекір, ти їм своє, а вони тобі своє:
— Це негарно… це негарно…
Тоді Микола змінив тактику, став умовляти кожну дівчину окремо. І це допомогло. Під кінець великої перерви кілька дівчат теж згодилися підтримати Миколу.
Дзвінок сповістив про початок наступного уроку — ботаніки.
У коридорі залунали знайомі кроки. Микола повернувся до Олега Шморгуна.
— Ти ж, дивись, не підведи! Перший починай.
Сьогодні учні вітаються з учителькою стриманіше, ніж завжди.
Усі сідають тихо, не шурхотять книжками, не грюкають партами. Вона також сідає за стіл, розгортає класний журнал.
— Перевіримо домашнє завдання, — звертається до учнів. — Хто мені скаже…
— Кахи́-кахи-кахи!.. — раптом перебиває її Шморгун Олег.
Почекала, доки одкашлявся. Знову почала:
— Хто мені…
А в другому ряду на задній парті знову:
— Кахи-кахи-кахи!..
Валентина Михайлівна переждала й цього кахикала. Набрала в легені повітря, ще раз хотіла повторити своє запитання. Та не встигла навіть рота розкрити, як зайшлися кашлем одразу двоє хлопців.
«Чого це вони? — здивувалася. — Невже попростуджувались…»
Підняла руку, вимагаючи тиші. Куди там! Тепер уже кашляла третина класу.
«Змова… — зрозуміла вчителька. — Хто ж це її організував? Невже він?»— поглянула на Петренка Миколу.
Той сам не кашляв, лише вдоволено, з викликом дивився на неї ледь примруженими, лукавими очима.
Кашель не вщухав. Одні вмовкали, інші починали. Найбільше старався Шморгун Олег, аж посинів бідолаха.
Валентина Михайлівна рішуче вийшла на середину класу, щоб її добре видно було всім учням, виждала, доки спала трохи нова хвиля кашлю, вдихнула повітря і щосили:
— Кахи-кахи-кахи!
Зразу ж, усього на коротку мить, у класі запанувала мертва тиша. Наступної хвилини учні вибухнули голосним реготом:
— Ха-ха-ха-ха!..
Микола сидів як на гарячій сковорідці.
— Мені здається, що вас піддурили, і той, хто підмовив вас на це, сам мовчав, — сказала Валентина Михайлівна, коли всі пересміялися і трохи вгамувались. — Щиро вам раджу далі бути обачнішими, не такими довірливими, — порадила. — Ну, а тепер розпочнемо урок… Так хто з вас скаже, що було задано додому? (Борис Комар).