Українська мова
9 клас
Письмовий переказ з творчим завданням
Вона мала квітку за живу істоту, вважала очима й окрасою Землі, найпоетичнішим створінням серед рослинного царства. Її леліяла, на неї молилася, за потрібною для картини квіткою йшла хворими ногами за двадцять-тридцять кілометрів у ліс під Пирятин чи в мальовничі куточки під Яготином. Сама ніколи не зривала квітів і, якщо бачила, що хтось зривав, не дозволяла цього робити.
Мистецтвознавець Марія Андріївна Кулішова згадує, як одного разу нагледіла у вікно автобуса квіткове диво й попросила водія зупинитися. Катерина Василівна вийшла із салону й оторопіла від несподіванки: смуга поля понад дорогою аж ген до обрію червоно палахкотіла цвітом дикого маку. Від захвату Катерина Василівна аж руками сплеснула: «Яка Божа краса!»
— Зараз збігаю й нарву вам букет маків, поставите у вазі — це нагадуватиме вам про поїздку до Києва.
— Ой не робіть цього, дорога Маріє Андріївно! — зойкнула художниця. — Квіти, як і люди, — живі, мають душу! Не рвіть, хай цвітуть на радість людям і сонцю.
І Катерина Василівна зізналася мені, що, крім чебрецю, м'яти, пижма та любистку (для запаху на долівці), ніяких квітів більше не зривала.
— А як же ви малюєте квіти, Катерино Василівно?
— Сидячи біля стеблинки з квіткою, з натури. Зірвана квітка — вже не квітка...
Від сусідів-односельців Катерини Білокур доводилося чути й іншу розповідь. Закоханий у юну Катрю хлопець не знав, як привернути її серце, тож зривав квіти, збирав у букет і клав його на гілку дерева при обніжку, яким дівчина бігала на берег. Перший букет її подивував, а вже другий, третій збурив усе її єство. Вона проклинала шкідника, а коли довідалась, що ті букети їй призначалися, відшила того хлопця, жбурнувши у вічі: «Якщо ти до квітів жорстокий, то на яку ласку мені сподіватися від тебе?»
Катерина Білокур піднесла квітку на недосяжний для інших художників п’єдестал. І дивиться вона на нас, сама чи в гурті посестер, як щось дивовижно прекрасне й таємничо незбагненне — ніби скопійована з натури й воднораз набагато піднесеніша, одухотвореніша, ніж у природі (за М. Кагарлицьким).