Еліна Заржицька. Китеня Тимко і кальмар Архітеутис (частина третя). – Х.: Талант, 2015. – 64 с.

Вам було весело і радісно? Пригоди захопили, а світ так цікаво відкривати? Чи ви чекали на чудовиськ?

Чекали? То ось вам і чудовиська! І не просто чудовиська, а найстрашніша істота, якою здавна лякають дітей.

«Спервовіку жив у безодні океану безжальний велетень – кальмар Архітеутис, лихоокий та крижаносердий. Очі у нього як дві білі тарелі, і в роті у нього чорно, і серце у нього гадюче. І мешкала ця потвора в найглибшій із западин – Маріанській» (С.6) – ось так починається третя книга пригод китеняти Тимка.

Архітеутис згадувався і раніше, але сприймався як казочка, якою батьки застерігають дітей від нерозважливості і небезпечних мандрів. Хто ж міг подумати, що це страховисько насправді існує?!

Річ у тім, що ця давня істота засинає на сто років, перетравлює з’їдене, а тоді прокидається, голодна й лиха, та знову починає тероризувати океан. За сто років води багато утече, то морські мешканці забувають про його існування, згадуючи лише у казках.

Й ось Архітеутис почув гупання морського весілля, прокинувся і... А ось далі не так складалося, як гадалося. І винен у тому капітан Хвалько-Теревенько, який на основі розповідей китеняти зробив матеріал для своєї газети. Морські мешканці кілька днів полякалися розповіді про страшного кальмара, а тоді почали над ним сміятися, вважаючи вигадкою.

Але через такий несподіваний піар кальмар менш небезпечним не стає.

Архітетиус не просто злий, він не любить думати: «Бо якщо довго думати, то завжди їсти хочеться» (С.22).

Проте ніяка зла сила не була б такою могутньою, якби у неї не з’являлися слуги і приспішники. Архітеутис майже одразу після пробудження зустрічає Альбатроса і Баклана. Цих двох ми вже бачили раніше, і кожен раз у вельми неприємних ситуаціях. Один із них ледь не зжер під час змагання Летючу Рибку, а іншому байдуже до Морської Ластівки.

Альбатрос і Баклан – ледарі, ні з ким не дружать, постійно сваряться з іншими, скаржаться на «несправедливе життя». Тому вони дуже радіють, що за ними тепер стоїть така поважна і страшна особа, бо віднині їм мають давати данину свіжою рибою, від їхньої волі залежатимуть чужі життя. Щоправда, кальмар їх спочатку ледь не придушив – для профілактики, щоб боялися. І не сміятися, дивлячись на цих двох невдах, просто неможливо, особливо коли з’являється грізна Альбатросиха.

Авторка кількома реченнями може пояснити, чому ж ці двоє такими виросли. Сам Баклан про те каже:

«Поясніть до чого тут газета. Мені, наприклад, хоч зграю оселедців пропонуй, все одно я на ту газету й не подивлюся. Тим більше, що читати не вмію. Пам’ятаю, моя матуся все казала: «Навчишся, сину, читати – будеш головувати у нашій зграї». А воно мені потрібно, заслуговувати головування читанням: Я її слухав, а сам вчився рибку в каламутній воді ловити. Гарна виявляється штука...» (С.50).

І тут є, над чим порозмислити...

У цій книзі вчувається відчуття близької боротьби. Так, наприклад, дідусь Акула, славний адмірал, навчає оселедців військовій майстерності, а згодом ми дізнаємося і про бойовий гопак у виконанні мант.

Але протистояння ще не почалося, тому у наших героїв залишається час і на казки. Наприклад, про те, як море стало солоним. І ця казка дуже філософська, бо в ній у казковому антуражі показується, як самозакоханість і дурість можуть зруйнувати світоустрій і світ більше не буде безпечним і добрим.

З негативу добра не буде, та наскільки ця істина правдива, нашим героям на чолі з китеням Тимком доведеться дізнаватися на власному досвіді.

І дуже важливо, що ця казка не відірвана від реального світу. Не лише газети, але і на рівні мови це можна бачити. Наприклад, Баклан лякливо каже, що до кальмара треба ставитися без панібратства, бо він «не іграшка із супермаркету», а наприкінці герої згадуються, що на іншому боці світу нафта виливається прямо в море. Це явний натяк на екологічну катастрофу у Мексиканській затоці, яка сталася нещодавно. Та й сміття в океані теж вдосталь... І це теж зло, з яким треба боротися вже сьогодні.

Висновок: Книга стає динамічною і зараз, якщо історія захопила читачів, зупинитися буде вкрай важко.

Яна Стогова